 |
Шаховий клуб «Юні надії» відкрився в Одесі два з половиною роки тому. Це своєрідна альтернатива обласному об'єднанню шахово-шашкових клубів.
Сама ідея та її реалізація належить Олександру Фуреру. Сашко у дитячому та юнацькому віці займався цим видом спорту при Одеському об'єднанні шахово-шашкових клубів. Після школи здобув освіту інженера-механіка, але інтерес до мудрої логічної гри залишився назавжди. Працював у федерації тренером. Тепер він та його колеги передають свої шахові знання юному поколінню у приватному шаховому клубі.
Із покинутого складського приміщення за власні кошти Олександр створив невеликий, але затишний клас, де проходять тренування та невеликі турніри. Клубні тренери проводять заняття з шахістами-початківцями також і в кількох загальноосвітніх школах міста.
– За півроку від дня відкриття ми провели турнір, у якому взяли участь близько 60 дітей. То були внутрішні змагання на Кубок школи-клубу «Юні надії». Вони мали кваліфікаційний характер. Оскільки наші тренери є і суддями при шахівниці, ми маємо можливість подавати документи на присвоєння учасникам турнірів кваліфікаційних розрядів.
Нині у клубі з'явилися свої лідери. Христина Борисенко, Аліса Ривкіна, Андрій Борисенко – ці діти досить успішно виступають у різних турнірах, починаючи з міського рівня і закінчуючи серйозними міжнародними змаганнями.
«Юні надії» існують виключно за рахунок власних коштів, яких, звісно, вистачає далеко не на все. Але найнеобхідніше для підготовки майбутніх майстрів є. І головне – це люди, які люблять шахи та бажають передати свою любов до цієї незвичайної гри дітям.
– Ми не переслідуємо комерційні інтереси. Наше завдання – популяризація шахів, як це було у минулому. Поділяю думку тих, хто вважає, що непогано було б запровадити шахові уроки у загальноосвітніх школах. Хоча б факультативно. Це найкраща гра, яка розвиває в людях найнеобхідніші якості – логічне мислення, пам'ять, уміння аналізувати ситуацію, робити висновки зі своїх помилок. У шахах тільки тоді можна стати великим майстром, коли усвідомлюєш свої помилки та слабкості. Так само, як у житті, – каже Олександр.
У радянський період були недоліки, і свої позитивні сторони. Наприклад, шахи тоді були одним із найбільш популярних та масових видів спорту, у тому числі й в Одесі. Навчали дітей фактично безкоштовно. Профспілкові організації, в яких перебували мами та тати майбутніх шахістів, оплачували їхні заняття. Крім професійних шахових суддів та тренерів, таких як Іван Постол, Володимир Клубіс, яких, на жаль, уже немає з нами, любов до шахів дітям прищеплювали ентузіасти. Одним із таких чудових вчителів шахового мистецтва у найвищому значенні цього слова був Володимир Іванович Круглов. Кадровий військовий полковник, вийшовши у відставку, все своє подальше життя присвятив дітям. В одеській середній школі №20 Володимир Іванович організував гурток, який потім перетворився на філію шахового клубу. Шахова дружина цієї школи багато років займала перші місця у міських та обласних змаганнях. Вихованці Круглова стали згодом першорозрядниками, кандидатами у майстри спорту та навіть гросмейстерами. Але й ті, хто не досяг високих результатів, не шкодують, що колись ходили до нього на заняття. Ті здібності, які вони розвинули завдяки розумному, по-справжньому інтелігентному тренеру (так нагадував відомого кіногероя – викладача історії з кінофільму «Доживемо до понеділка», образ якого створив В'ячеслав Тихонов), стали в нагоді їм у житті. І сьогодні, через багато років, вони (і я серед них) з вдячністю згадують свого першого шахового Вчителя, що вже пішов з життя.
Говорячи про минуле, пов'язане з шахами, треба сказати, що під час змагань хлопцям видавали талони на харчування. Коли турніри проходили в іншому місті, всі транспортні витрати та оплату за проживання у готелях брала на себе шахова федерація. Сьогодні, на жаль, навчання та все, що пов'язане з поїздкою на змагання, де хлопці відстоюють престиж міста та країни, відбувається виключно за рахунок батьків. Не кожна сім'я може дозволити собі цього виділити кошти. Як результат – багато надій здібних та талановитих хлопців залишаються не реалізованими. І таке становище не лише у шахах, а й в інших видах спорту. І якщо подивитися на ситуацію не тільки зі спортивної, а й соціальної сторони, то стає очевидним: коли підліток не зайнятий чимось корисним поза школою (до речі, шахи називають одночасно і спортом, і гімнастикою розуму, і наукою, і мистецтвом), то він опиняється на вулиці, у підворітті. А там, як відомо, інші захоплення, які нерідко закінчуються дуже сумно. Одеський драматург Олександр Мардань любить повторювати фразу: «Що більше людей у театрі, то менше їх буде у в'язницях».Перефразовуючи його висловлювання, можна стверджувати, що чим більше хлопців буде зайнято спортом, у тому числі й такими інтелектуальними іграми, як шахи, тим менше підлітків перебуватиме на обліку в дитячих кімнатах поліції або перебуватиме у кримінально-виправних установах. Невже державі вигідніше виділяти кошти на утримання пенітенціарної системи, ніж масовий дитячий спорт? Так, зараз у країні важке економічне становище, але така ситуація існує вже двадцять із лишком років. І навіть якщо держава не має коштів, напрошується питання: а де ж наші патріоти – мільйонери-меценати? Невже їм байдужі долі дітей країни? Саме дітей країни, а не лише їхніх власних. Адже багато представників так званої державної еліти, особливо у передвиборчі періоди, як мантру повторюють фразу: «Чужих дітей не буває». То чи не час її, так би мовити, почати наповнювати матеріальним змістом? Не по натхнення, а цілеспрямовано і щодня?
Одеські вісті
Рубрика:
Випуск: